Що таке соціофобія?

Автор: Катерина Катеринчук Опубліковано:

Чи доводилося вам коли-небудь у своєму житті перейматися тим, що подумають про вас інші люди? Чи боялися ви виглядати безглуздо чи “по-дурному”? Переживали, що інші вас засудять чи критикуватимуть? Чи подумають, що ви недостатньо розумні чи компетентні? Припускаю, що подібні думки бувають у багатьох, у ситуаціях, коли ми хвилюємося через майбутню важливу ​​співбесіду чи виступ перед аудиторією. Більшості людей при цьому вдається, справляючись з хвилюванням розв’язувати свої задачі. Але для людей із підвищеною соціальною тривожністю (соціофобією) це дуже непросто.

Як формується соціальна тривожність? Які чинники її підтримують? І, головне, що може допомогти її подолати? Ось ті питання, на які я спробувала відповісти у цій статті.

Що таке соціальна тривога?

У широкому значенні – це коли людина відчуває тривогу або страх у соціальних ситуаціях. Тобто сама ситуація, де людина може стати об’єктом уваги оточуючих викликає страх. При цьому ступінь цього страху може дуже відрізнятися. Для того, щоб краще розібратися з тим, як це може проявлятися, розглянемо два приклади [1].

Перший приклад: Юлія, відчуває страх та хвилювання, виступаючи на нараді чи роблячи презентації перед колегами та керівництвом. У ці моменти у неї пересихає у роті, може трохи тремтіти голос, з’являється почервоніння на шиї та щоках. При цьому, спілкуючись з близькими, друзями чи колегами в неформальній обстановці, Юлія почувається розкуто та спокійно, вміє заводити нові знайомства, вливатися в колектив.

Такий варіант – це легкий ступінь соціальної тривожності, що має селективний характер (тобто людина відчуває тривогу тільки в конкретній соціальній ситуації). У цьому випадку Юлію хвилюють ситуації, пов’язані лише з її професійною діяльністю, в яких вона переживає про те, як вона виглядатиме в очах колег і керівництва, якщо забуде щось сказати або зробить помилку.

Тепер розглянемо інший приклад: в Артема будь-яка, навіть незначна, соціальна взаємодія викликає дуже сильний рівень тривоги. Такі побутові ситуації, наприклад, як піти до магазину чи кав’ярні, є для нього випробуванням: у черзі на касу або за столиком у кав’ярні, коли Артем ловить на собі чийсь випадковий погляд, він відчуває сильну тривогу, у нього починають тремтіти руки, серце прискорено б’ється, щоки червоніють та ніби горять. Єдине його бажання в цей момент – втекти звідси якнайшвидше. Через такий високий рівень тривожності Артем не може знайомитися з людьми чи ходити на співбесіди. Тривога настільки інтенсивна та неприємна, як і бажання уникати її, що він прагне якомога менше взаємодіяти з іншими людьми, а це веде до поступової самоізоляції.

Цей приклад визначає досить крайній ступінь соціальної тривожності, генералізованого типу (бо страх виникає у більшості соціальних ситуацій без зв’язку з контекстом).

Між цими двома «полюсами» існує велика кількість варіантів прояву соціальної тривожності залежно від вираженості рівня тривоги та уникаючої поведінки. Враховуючи таку різноманітність проявів, як тоді визначитися, коли це тривожний розлад і людині потрібна допомога, а коли це просто її нормальний природний рівень тривожності? Основним критерієм тут є суб’єктивна оцінка людиною своєї якості життя.

Так, у Юлії виникає деяка тривога (що взагалі нормально і буває у всіх), коли їй потрібно, виступати на нарадах, але при цьому вона не уникає виступів, і в цілому справляється з цим, а якість життя істотно не страждає. У такому разі немає підстав підозрювати розлад соціальної тривоги.

Уявімо, що Юлію підвищили й тепер до її професійних обов’язків входить регулярне проведення нарад та презентацій. Якщо вона почне уникати виступів і це негативно вплине на її роботу, то соціальна тривожність у такому разі вже буде фактором, який знижує якість її життя.

У випадку Артема, його значна поведінка уникнення не дає йому можливості знайти роботу і заводити нові знайомства, що суттєво впливає на якість життя.

Коли через соціальну тривожність страждає якість життя людини, то це привід звертатися по допомогу (у форматі самодопомоги, індивідуальної чи групової психотерапії).

Як формується соціальна тривожність?

З погляду еволюції виживання людини у минулому сильно залежало від групи. Вигнання з племені чи конфлікт з племенем, загрожували смертю, тому поведінка, спрямована на пошук схвалення групою (щоб не бути вигнаними) і підпорядкування (що не дозволяло вступати у конфлікт із сильнішими родичами), отримувала еволюційне підкріплення. Це одна з теорій, яка пояснює походження соціальної тривожності як психологічного феномена.

Що ж до розвитку соціальної тривожності в конкретної людини, це відбувається, зазвичай, у дитинстві й тут грають роль взаємодія двох факторів: темпераменту та виховання. Часто люди з підвищеною соціальною тривожністю від народження більш чутливі, обачні, гостріше реагують на зміни. Така особливість темпераменту створює передумови розвитку у людини соціальної тривожності, а за наявність розладу відповідає досвід взаємодії з іншими людьми. Тобто чутливий темперамент – це, можна сказати, особливий ґрунт, на якому може «вирости» соціальна тривожність, залежно від «насіння» (досвід і виховання), яке буде в нього посіяно.

Так, ризик виникнення соціальної тривожності підвищується за наявності прихованих конфліктів у сім’ї (коли відчувається постійна напруга, але ніхто відкрито не висловлює своїх почуттів); схильності батьків критикувати прояви сором’язливості у дитини («Ну, що з тобою не так? Чому ти такий сором’язлива? Що скажуть люди?»), або наявність соціальної тривожності у самих батьків тощо. Буває так, що соціофобія запускається під впливом події, що травмує, у більш старшому віці (наприклад, булінг у школі), але передумови для цього були, швидше за все, закладені раніше.

Внаслідок подібного досвіду у людини формуються негативні переконання про себе, наприклад, «я – якийсь не такий (нецікавий, поводжуся дивно, недостатньо розумний тощо)». А також можуть виявлятися негативні переконання про інших людей (“люди схильні критикувати, зі мною не хочуть спілкуватися”). Такі переконання створюють фундамент появи негативних тривожних думок у соціальних ситуаціях. Тобто якщо людина внутрішньо не впевнена в собі, то більш схильна критикувати чи оцінювати себе негативно у соціальній взаємодії, і тим більше починає побоюватися негативної оцінки з боку оточуючих.

Механізми соціальної тривожності: тривога та захисна поведінка

В основі соціальної тривожності лежить страх негативної оцінки оточуючих. Теоретично, за будь-якої соціальної взаємодії є потенційний ризик негативної оцінки, тому такі ситуації сприймаються людиною, як «небезпечні». Далі вже вступають у дію наші біологічні механізми реагування: у «небезпечних» ситуаціях виникає тривога, яка тягне за собою появу її фізіологічних симптомів (тремтіння, почервоніння, пришвидшене серцебиття тощо). Парадоксально те, що людина, яка до цього переживала про те, що про неї подумають інші, починає ще більше переживати: тепер уже через ці прояви тривоги, особливо якщо вони помітні (наприклад, тремтіння або почервоніння).

Сама по собі тривога заважає людині почуватися та поводитися природно і невимушено, що знову-таки викликає додаткове занепокоєння у тому, що це помітять і негативно сприймуть. Людина зосереджується на собі, своїх фізіологічних відчуттях та думках про те, як вона виглядає в цей момент. Для того, щоб якось справитися з цим хвилюванням, коли воно виникає, вона намагається якось його контролювати. Але фокус уваги на собі та безуспішні спроби контролювати своє хвилювання викликають ще більше тривоги, не дають можливості повноцінно брати участь у розмові, бути уважним співрозмовником. Якщо інші це зауважують, то людина отримує підтвердження своєї соціальної некомпетентності («я не вмію підтримувати розмову», «я говорю дурниці», «моє хвилювання помітно всім» тощо).

Для того, щоб впоратися з тривогою в таких ситуаціях, людина починає вдаватися до захисних стратегій:

а) намагається уникати соціальних ситуацій (наприклад, Артем не ходить на співбесіди та вечірки; Юлія відмовляється від проведення презентацій); або

б) використовує захисну поведінку (наприклад, Юлія вчить на пам’ять свою промову для виступу; одягає шарф, з метою приховати почервоніння на шиї та грудях, що виникає при хвилюванні).

Такі захисні стратегії у довгостроковій перспективі є неефективними, адже не дають змогу людині побачити, що її страхи можуть не підтвердитись й вона з ними справиться. Використовуючи захисну поведінку, вона і далі продовжує вважати соціальні ситуації «небезпечними», і вони, як і раніше, викликатимуть тривогу.

Про те, як позбутися соціальної тривожності, ми докладно розповімо в наступній статті.

[1]Приклади використані у статті для наочності і не є описами реальних випадків.

Що ще почитати про тривогу: