Не дочекаєтесь! Чи треба виправдовувати чужі очікування?
Ми живемо за доби психологічного буму. Важко знайти людину, яка ніколи не брав до рук книгу з психології, не ходив на тренінг, не дивився якийсь вебінар або передачу за участю психологів. Тому, здавалося б, про що ще говорити, адже відповідь на запитання, винесене в заголовок, очевидна: необхідно припинити хвилюватися про те, що думають про тебе інші. Перестати виправдовувати чужі очікування. І крапка. Чи точка?
Ще одним побічним ефектом буму знань із психології, до речі, став культ демонізації батьків. Їм приписується добра половина наявних дорослих проблем, у тому числі невпевненість, невротичне бажання виправдовувати чужі очікування, залежність від думки оточуючих, страхи та інше.
А тепер давайте розберемося. По чесному. Дитина залежить від батьків. Через свою незрілість, він не може сам відповідати за забезпечення своєї безпеки та задоволення своїх потреб. Він не може будувати довгострокові стратегії та оцінювати всі ризики. Дорослий – може. Тому завдання дитини просте: йому для забезпечення свого виживання необхідно навчитися відповідати очікуванням його батьків. Щоб виникало якнайменше розбіжностей, і якнайбільше потреб було задоволено. Це нормальний, закономірний і, головне, природний процес. І тут немає жодної провини, так відбувалося і відбувається завжди.
А ось потім настає період, званий сепарацією, або відділенням, коли дитина стає дорослою і починає сама відповідати за своє життя. І тут якраз і починає вступати в головну роль ідея: «Геть думки та очікування оточення, дерзай! Досить думати про інших, думай про себе! І це теж закономірно: відокремився фізично, відокремися і психологічно. Можливо, щоб зберегти всередині відчуття «хорошої людини» і потрібно «побачити батьків поганими», або простіше кажучи, «демонізувати» так простіше відокремлюватися, але часто забувається, що це теж лише звичайний життєвий етап. У якому, знов-таки, немає винних. Просто настав час. Стара рольова модель відносин потребує перегляду.
І ось тут ви можете сказати: Даша, камоне, так ну так, все-таки потрібно перестати виправдовувати очікування? Чого ти морочиш нам голову? Навіщо про це писати чергову статтю?
А я знову скажу: зачекайте 🙂
Якщо ви не дивилися кліп Сергія Шнурова “У Пітері пити”, то раджу 😉 Він веселий, але і в ньому ранок настає. Адже живемо ми у соціумі, з іншими людьми. І більше того, найчастіше, у нас є дуже дорогі люди, яких ми цінуємо та любимо. І вони нас. І вони завжди мають очікування.
Згадується народна мудрість: «Дорослість – це одягнути шапку в мінус 10, навіть не дивлячись на те, що твоя мама каже одягнути шапку в мінус 10».
На мій погляд, є ще й третій варіант, у якому ти дозволяєш собі будь-який варіант. Ти приймаєш, що є люди, які для тебе важливі. І ти хочеш, щиро хочеш, щоб їхні очікування на твій рахунок виправдалися. Ти вже можеш їх не виправдовувати, навчився, відвоював ті самі межі. І тепер можеш обирати: а чи потрібна тобі зараз шапка…
А з кимось і не можеш. Завжди будуть люди, які тебе захоплюватимуть, надихатимуть, у яких хочеться вчитися. І тоді ти розумієш, що не можеш не виправдати їхніх очікувань. Але й це ти приймаєш, бо розумієш їхню цінність і значущість у твоєму житті. Ти просто починаєш вибирати і йти поруч із тими людьми, чиїм очікуванням тобі хочеться відповідати.
Ось і зараз, я чекаю, що вам сподобається моя стаття. Або ви висловите свою незгоду. А може, вона взагалі залишить вас байдужим. Але, чесно кажучи, мені щось хочеться, щоб сподобалася 😉