Чому ми почали ставити собі діагнози за роликами в TikTok?
Останні кілька років психологія стала дуже популярною. І це чудово.
Ми почали більше говорити про депресію, тривогу, РДУГ, аутизм, ПТСР. Люди перестали соромитися звертатися по допомогу. Це великий крок вперед.
Ми стали настільки майстерними у вивченні психологічних термінів, що часом забули просту річ: наша психіка – це не тендітна ваза, яка тріскається від будь-якого вітру. Це жива система, яка має повне право реагувати на труднощі навколо.
Але є й інший бік.
Складається враження, що сьогодні будь-яку сильну емоцію легко назвати психічним розладом.
Не хочеться вставати з ліжка – депресія.
Переживаєш перед співбесідою – тривожний розлад.
Любиш порядок – ОКР
Забув, куди поклав ключі – точно РДУГ.
Насправді все трохи складніше.
Бути людиною – означає іноді страждати
Це може звучати дивно, але психічно здорова людина теж сумує.
Теж тривожиться.Теж злиться. Теж плаче. Теж іноді не хоче нікого бачити.
Іноді ми настільки боїмося будь-якого дискомфорту, що починаємо сприймати його як ознаку хвороби.
Хоча дуже часто це нормальна реакція на ненормальні обставини.
Якщо ви втратили близьку людину – вам буде боляче.
Якщо вас звільнили – ви, швидше за все, будете тривожитися.
Якщо кілька місяців живете у сильному стресі – сил може майже не залишитися.
Це не означає, що з вами “щось не так”.
Це означає, що ви жива людина.
Уявіть ситуацію: ви втомилися, нічого не хочеться робити, погода сіра, настрій на нулі. І замість того, щоб виспатися, побути наодинці чи просто дати собі день перепочинку, ми починаємо шукати пояснення: «Я втратив ресурс», «У мене вигорання», «Це точно депресія».
Хоча іноді нашій психіці не потрібне “лікування”. Їй потрібен час, щоб пережити те, що відбувається. Це здорова реакція на ненормальні обставини. Наша психіка не може працювати як швейцарський годинник 24/7. Їй потрібно іноді гальмувати.
Ми втратили толерантність до дискомфорту. Сучасна культура багато говорить про ментальне здоров’я і це добре, але водночас безупинно транслює ідею, що будь-який тривалий дискомфорт є проблемою, яку треба негайно усунути. Сум, тривога, роздратування, самотність – усе це нормальні, хоч і неприємні, частини людського досвіду. Але коли єдина рамка, яку нам пропонують для розмови про них, – медична, ми починаємо сприймати будь-яке страждання як симптом.
І це не означає, що психічних розладів не існує або що їх не потрібно лікувати. Вони існують, і саме тому так важливо не плутати їх зі звичайними людськими переживаннями.
Тоді що таке психічний розлад?
Не одна емоція. Не один поганий день. І навіть не один поганий тиждень.
Психічний розлад – це коли симптоми стають настільки тривалими, що починають заважати жити.
Наприклад:
- тривога не дозволяє вийти з дому
- пригнічений настрій триває тижнями й не минає
- людина перестає отримувати задоволення навіть від того, що раніше любила
- через симптоми стає важко працювати, навчатися чи підтримувати стосунки
Тобто ми дивимося не лише що людина відчуває, а й як довго це триває, наскільки сильно проявляється і як впливає на її життя.
Саме тому психіатр не ставить діагноз після одного речення: «Мені сумно».
Соціальні мережі трохи все спростили
Короткі відео – чудовий спосіб зацікавити психологією.
Але вони мають одну проблему.
За 30 секунд дуже складно пояснити щось настільки складне, як людська психіка.
Тому ми часто чуємо:
«Якщо ви любите тишу – у вас аутизм»
«Якщо хвилюєтеся перед зустріччю – це тривожний розлад»
«Якщо партнер не відповів пів години – він нарцис»
Звучить просто.
Але життя набагато складніше.
Дві людини можуть мати однаковий симптом, але зовсім різні причини.
І навпаки – один і той самий розлад у різних людей може виглядати абсолютно по-різному.
Чому це небезпечно?
Бо ми починаємо бачити патологію там, де її немає.
Людина, яка просто переживає складний період, починає думати, що вона “зламана”.
А інша, навпаки, роками живе зі справжнім розладом і не звертається по допомогу, бо переконана: «Та зараз у всіх депресія»
І в обох випадках людина залишається без того, що їй насправді потрібно.
- Ми починаємо боятися власних почуттів. Замість того, щоб прожити сум чи злість, ми починаємо з ними боротися як із ворогами.
- Ми знецінюємо тих, кому дійсно важко. Коли кожне хвилювання називають панічною атакою, справжню панічну атаку починають сприймати як «капризи».
То що робити?
Не ставити собі діагноз за одним відео.
Не порівнювати себе з чужими історіями.
Не боятися своїх емоцій.
І пам’ятати: сум, страх, розчарування чи злість – це не помилка організму. Це частина людського життя.
А якщо ви помічаєте, що ці стани не минають, стають сильнішими або починають забирати можливість жити так, як вам хочеться, – це вже вагома причина звернутися до спеціаліста.
Не тому, що з вами “щось не так”. А тому, що іноді розібратися разом набагато легше, ніж наодинці.
Також ми зібрали добірку психологічних тестів, які можуть стати першим кроком до кращого розуміння свого стану. Якщо хочете отримати її – напишіть нам.
Найважливіше, що я хочу залишити після цієї статті:
Не кожен дискомфорт – це психічний розлад.
Але й не кожен психічний розлад можна пояснити словами «це просто такий період».
Між цими двома крайнощами є місце для уважного ставлення до себе. Саме там і починається турбота про психічне здоров’я.
Автор статті: психолог в методі КПТ, Чорнобай Марина