Психологічна травма та ПТСР у дорослих

Автор: Оксана Завитаева Опубліковано:

Одним з наслідків впливу війни на психічне здоров’я людини є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Це специфічний розлад, який може розвиватися у людини, яка зустрілася з психотравмуючою подією. Він є результатом того, що людина пережила, стала свідком або дізналася про події, що травмували, які могли призвести до смерті або серйозних пошкоджень. ПТСР має три форми: гостра, хронічна, відстрочена.

Психотравмуюча подія – це ситуація, яка є небезпечною для життя та здоров’я людини, може супроводжуватися відчуттям безсилля, страху, жахливими картинами (військові або бойові дії, терористичні акти, вбивства, сексуальне або фізичне насильство, ДТП тощо). Більшість людей піддаються травматизації в наслідок цих подій, однак не у кожної розвинеться ПТСР (близько 20% дорослих та 30% дітей).

Фактори, що впливають на рівень травматичності події:

  • Раптовість та непередбачуваність;
  • Тривалість та повторюваність;
  • Відсутність контролю, почуття безпорадності;
  • Наявність ризику смерті та фізичних ушкоджень, для самої людини, її близьких чи соціально незахищених груп (наприклад, дітей та людей похилого віку);
  • Примус до порушення норм моралі, важливих особистих переконань та цінностей;
  • Приниження особистості.

Основні симптоми ПТСР:

Зазвичай симптоми починають проявлятися протягом перших 3-х місяців після зустрічі з травматичною подією, але не пізніше року.

Більшість тих, хто страждає від посттравматичного стресового розладу, одужують самостійно протягом першого року після психотравмуючої події. Якщо ПТСР триває понад 6 місяців після травмуючої події й ваш стан не покращується, варто звернутися за професійною допомогою до психолога чи психотерапевта. 

  1. Повторне переживання травматичного досвіду:
  • спогади про травматичну подію виникають всупереч волі людини й супроводжуються неприємними почуттями та сильними фізичними реакціями (серцебиття, пітливість тощо).
  • мимовільні повторювані спогади про пережиту травмуючу подію (інтрузії), флешбеки (небажані спогади, які настільки сильні та яскраві, що людина ніби втрачає зв’язок з реальністю й ніби “переноситься” в ситуацію, яка травмувала);
  • порушення сну, нічні кошмари (сновидіння про пережиту подію).

  1. Уникнення та заціпеніння:
  • уникнення або спроби уникнути спогадів, думок, почуттів про травмуючу подію;
  • уникнення або спроби уникнути всього, що може нагадувати про подію – людей, місця, звуки, запахи, розмови, дії, об’єкти, ситуації, які можуть викликати дистресові спогади про травматичну подію;
  • зниження інтересу до участі у видах діяльності, що колись викликали задоволення ;
  • почуття безнадійності – відчуття того, що “нормальне” життя вже не повернути.
  1. Зміни у переживанні емоцій та переконаннях:
  • стійкі негативні переконання про себе, інших та світ;
  • непохитні викривлені переконання про причини та наслідки травматичних подій, які викликають некорисні емоційні переживання та поведінку;
  • труднощі у переживанні емоцій, особливо позитивних, відчуття емоційної «застиглості»;
  • надмірні почуття провини, страху, сорому.
  1. Гіпертривожність, збудження (нездатність розслабитися):
  • надмірна дратівливість та спалахи гніву;
  • надмірна пильність та підвищена лякливість;
  • труднощі з увагою та концентрацією;
  • постійне відчуття тривоги – так, ніби щось страшне повинно обов’язково відбутися.

Як лікувати ПТСР?

Міжнародними протоколами рекомендовано використовувати два ефективні методи лікування :

  1. Психотерапія
  • травмо-фокусована когнітивно-поведінкова терапія (ТФ-КПТ);
  • метод десенсибілізації та репроцесуалізації травми за допомогою руху очей (EMDR);
  • когнітивно-процесуальна терапія для ПТСР;
  • терапія пролонгованої експозиції тощо.
  1. Медикаментозна терапія (призначає лікар).

Психотерапія є основним видом лікування посттравматичного стресового розладу, а медикаментозний – допоміжним.

Допомогою та підтримкою при ПТСР можуть бути:

  • спілкування з рідними та близькими, емоційна підтримка;
  • повернення до звичного способу життя, заняття повсякденними справами;
  • відновлення приємних, ресурсних та корисних активностей;
  • звернення до інших джерел підтримки (духовність, група взаємодопомоги, книги, написані особами, які пережили схожі події тощо);
  • структурування життя.

Коли людині варто звертатися до спеціаліста?

  1.     Відмовляється згадувати про травматичні події, заперечує те, що вони були в її житті;
  2.     Обмежує спектр діяльностей, в які раніше брала участь, втрачає інтерес до захоплень, які раніше були важливими;
  3.     Перестає спілкуватися та підтримувати зв’язок з важливими людьми, показує емоційну холодність, відстороненість, незацікавленість життям близьких та рідних;
  4.     Вдається до зловживання алкоголем або наркотичними речовинами.

Чому стратегії уникнення не допомагають?

  1. Уникнення пригадування та обговорення травматичної події, призводить до посилення симптоматики або розвитку ПТСР.
  2.   Обмеження життєвого простору, відмова від звичної діяльності та кола спілкування – не дає можливості жити наповненим життям й провокує розвиток депресії та тривожних розладів.
  3.   Емоційна відстороненість та соціальна ізоляція призводить до конфліктів у сім’ях, руйнування взаємин та неможливості побудови нових.
  4.   Зловживання психоактивними речовинами повністю змінює особистість та провокує залежності.

Що робити, якщо травматичні події продовжують нагадувати про себе без вашої на те згоди ?

Травматична пам’ять дуже відрізняється від звичайної автобіографічної, зокрема тим, що спогади відмовляються залишатися у минулому та виникають у такий спосіб, ніби події відбуваються тут і зараз. Для ПТСР властивий такий стан, як інтрузія, або флешбеки. Це болюче переживання у реальному часу тієї картинки, яка була у травматичній ситуації. Людина не може керувати ними довільно, вони виникають не тоді, коли ви хочете цього, а переважно під дією тригерів. Це пов’язано з тим, що в автобіографічній пам’яті є своєрідні прогалини – місця, які не заповнилися, через їхню болючість.

Ваше завдання – допомогти своїй пам’яті зцілитися та заповнити ці прогалини. Звичайно, це зробити непросто, оскільки для людини природно уникати болю та неприємних спогадів. Тому краще за все робити це за допомогою спеціаліста. Однак, якщо звернутися до фахівця немає можливості й ви хочете допомогти собі самостійно – спробуйте дотримуватися таких рекомендацій :

  1. Дозвольте з’являтися інтрузіям. Не намагайтеся придушувати чи уникати їх, оскільки це тільки збільшує частоту появи. Спробуйте сприймати емоції, спогади та фізичні відчуття як тимчасові явища, які зі часом зникнуть.
  2. Нагадуйте собі, що травма у минулому. Робіть це щоразу, як з’являються інтрузії. Після їх появи дайте собі час заспокоїтися та подумки проговоріть, що все вже минулося й те, що з вами сталося тільки болючий спогад. Подивіться навколо та ще раз переконайтеся, що вам нічого не загрожує, що ви в теперішньому, у безпеці.  
  3. Знайдіть для себе спосіб “заземлення” – техніка-навичка за допомогою якої під час інтрузій ви зможете нагадати собі, що знаходитесь тут і зараз, у безпеці. Ви можете стиснути долоні,  з’їсти цукерку або понюхати цитрусові кірки. Головне відчути зв’язок з реальністю, мати якийсь «якір», який у цьому допоможе.
  4. Контролюйте тригери. Складіть для себе список тригерів, всього того, що нагадує вам про травму та провокує симптоми повторного переживання події, то принесла травму. Важливим тут, по-перше, є те, що ви будете знати, що саме викликає інтрузії й вже не відчуватимете себе захопленими зненацька. По-друге, знання тригерів дає можливість підготуватися до зустрічі з ними, набратися ресурсів, заручитися підтримкою, продумати план дій.
  5. Діліться спогадами. Дуже важливо для відновлення пам’яті свідомо згадувати та розповідати про травматичні події та свої переживання. У безпечній атмосфері, з людьми, яким ви довіряєте – спробуйте ділитися своєю історією. Не соромтеся почуттів, дозвольте іншим слухати вас, співчувати та підтримувати. Дуже важливо знову й знову відтворювати всю послідовність подій, заповнюючи таким чином прогалини вашої пам’яті.

Посттравматичне зростання

Тут хочеться зазначити важливий факт – більшість людей природно зцілюються від травми, якщо нічого цьому не заважає. Однак травма дає не лише біль, а й зростання.

Наукові дослідження дозволяють виділити три напрямки позитивних змін, які відбуваються в результаті життєвих криз:

  1. Перший напрямок описує мобілізацію прихованих можливостей особистості.
  2. Другий напрямок вказує на те, що травма зміцнює важливі взаємини.
  3. Третій напрямок можна назвати екзистенційним, оскільки вона торкається зміни життєвої філософії людини, його пріоритети щодо сьогодення, майбутнього тощо.

Будь-яку травму можна зцілити. Так, залишиться шрам, який час від часу буде нагадувати вам про цей досвід. Однак цей шрам не має визначати те, що відбувається у вашому житті наразі. З усіма шрамами можна будувати життя наповнене сенсом та важливими речами. Зцілення – це шлях. Інколи цей шлях є прямим та чистим й ніщо не заважає нам слідувати ним. Однак часто він буває наповнений перепонами. Якщо ви бачите, що вам важко справлятися з цими перепонами, допоможіть собі та вашим близьким, зверніться по допомогу.

Також залишаю тут посилання на тест для моніторингу ПТСР: Тест на посттравматичний стресовий розлад

Тут ви можете знайти безоплатну психологічну підтримку: Сервіси безкоштовної допомоги