Сучасна сім’я: яка вона?

У світі, що постійно змінюється, змінюються і погляди людей на сім’ю та інститут шлюбу.

Довгий час шлюб був необхідною умовою виживання, легальним і, іноді, єдиним способом задовольнити потреби, пов’язані з безпекою, продовженням роду, а також соціальним гарантом (статус “одружена” або “одружений” все ще важливий у певних ситуаціях, структурах, культурах). Але тепер це далеко не його основні функції.

Як чоловіки, так і жінки, цілком здатні самостійно забезпечити своє життя. Ми маємо можливість та вміємо заробляти, забезпечуємо себе житлом; щоб смачно поїсти – йдемо в ресторан або замовляємо доставку; здатні вирішити побутові та робочі питання без участі партнера. Все більше людей без подиву (а іноді й із захопленням) реагують на подорожі на самоті, на відвідування різних культурних та розважальних заходів без пари.

Якщо подивитися “глибше”, то стане очевидним і таке. Тепер для того, щоб стати батьком, можна не узаконювати стосунки. А можна навіть їх не починати. Величезна кількість пар виховують дітей без спільного проживання і є досить хорошими батьками.

Щоб реалізовуватися професійно, будувати успішну кар’єру (вважаю, у більшості сфер) – соціальний стан не є аргументом.

Так, виходить, що функції сім’ї, щеплені нам з дитинства – захисна, економічна, репродуктивна – більше не відповідають дійсності. А емоційна – яка забезпечує підтримку, турботу та якісний відпочинок – далеко не завжди працює. Та й цілком може бути задоволена поза сім’єю, іншими зв’язками та людьми.

Мені хотілося структурувати варіанти та можливості, які наголошую в контексті відносин. Але стикаюся з тим, що скільки пар – стільки і схем, варіацій, хитросплетінь 🙂

Головним, основним у цьому всьому вважаю згоду партнерів у виборі такої форми зв’язку – відносин, які зараз, в даний відрізок часу, поділяють обидва (або більше, так теж буває).

Тому ось деякі питання, які для себе вирішують люди, які вступають у відносини:

власна орієнтація та стать партнера відповідно;
різниця у віці;
чи оформлювати відносини офіційно чи залишатися у цивільному шлюбі;
жити разом чи порізно, гостьовий шлюб;
планувати довгострокові відносини чи визначити тимчасові кордони заздалегідь;
планувати та заводити дітей чи ні;
залишатися моногамним або залишати за собою та іншим право на паралельні відносини.

Ці питання можуть привести до ступору, налякати і навіть роздратувати. Деякі тези можуть розходитися з культурними, моральними та ціннісними орієнтирами для когось із нас. Але давайте будемо відвертими: всі ми прагнемо щастя. І там, де моє щастя нікому і нічому не шкодить – все чесно 🙂

Питання досягнення щастя в цьому сенсі для мене пов’язане з пошуком. Насамперед пошуком своїх відповідей: як мені буде добре, чого хочу я, з чим я готова погоджуватися, йти на компроміс, а з чим і де – не готова. І чим краще я орієнтуюсь “всередині” себе, тим простіше буде і з людиною поряд.

Тоді мені простіше зрозуміти, кого я хотіла б бачити зараз поряд і навіщо мені цей хтось: для кохання та задоволення, для досягнення якихось соціальних стандартів чи батьківських настанов, для спільних подорожей чи просто для сексу.

Так як ми виховані на фільмах і казках, з набором щеплених від суспільства і сім’ї установок про те, як має бути і як правильно: яким має бути кохання, чоловік, дружина, весілля, весільні сукні, роль партнерів і сама ідеальна картинка сім’ї. А хто вирішує, що таке правильно для мене, як не сама?

Мені здається, що в суспільстві найважливішими цінностями відносин є взаємне емоційне зростання, підтримка та приємне спілкування. Коли ми обидва більшу частину часу задоволені та отримуємо задоволення від спільноти.

Для того, щоб бути щасливими, важливо вміти і не тільки помічати наші схожості і бути поруч. Особливо важливо знаходити відмінності і витримувати віддалення, залишаючись у відносинах. Припустимо, що не всім такий формат підходить і можна про це сперечатися. Але тільки зіштовхуючись нашими відмінностями з іншим, у нас з’являється можливість встановити контакт, зустрітися по-справжньому і бути поміченим.

І тут з’являється можливість близькості – бути собою, справжнім у присутності іншого, говорити, відчувати і робити те, що відчуваю, коли ми поряд.

Близькість – це те, що можливо з часом, з досвідом. Адже розкривати і пред’являти себе все ж таки краще з добре знайомою людиною 🙂 Напевно, єдиний спосіб дізнатися, чи можемо ми бути разом – чесно проявляти себе, а не відповідну маску, образ. І коли це взаємно – подивитися, чи достатньо у нас збігів, з якими нам добре. Чи готові ми, чи хочемо бути разом і будувати відносини.

Дайте відповідь собі на запитання: А яка моя сім’я/відносини? Чи відрізняється від батьківської, соціально прийнятної чи ні? Як я при цьому почуваюся, чи добре мені так?

Я готова допомогти знайти власні орієнтири, якщо зіткнулися з тим, що якісь стандарти вам не підходять. Звичні форми взаємодії викликають опір чи агресію. Або якщо зіштовхуєтеся із соромом та/або виною, коли думаєте про це.

Реальність така, що кожен вибирає для себе: чи бути щасливим зараз у цьому своєму житті! Ви маєте право вибирати себе і своє щастя 🙂