Чим небезпечна психотерапія: де розумна грань?

У цю професію я прийшла рівно 20 років тому, вступивши до першого курсу факультету психології. І ось через два десятиліття я хочу узагальнити наявний у себе величезний практичний досвід і написати про те, як користуватися психотерапією «з розумом».

Почнемо з того, як змінилася роль психолога в сучасній суспільній свідомості. Декілька десятків років тому це був мало зрозумілий фахівець, до якого зверталися лише у разі нагальної потреби. Мене це пригнічувало, і я з палаючими очима намагалася розповідати всім і кожному, що ходити до психолога – це нормально і навіть добре, і дуже корисно. Зараз я помічаю, що це соціальне ставлення змінилося і дуже значне. У наші дні стає звичайною історією ходити до психолога «про всяк випадок», а психотерапія, найчастіше, стає ритуалом, без якого складно уявити своє життя. Можливо, це дивно чути від психолога, але я бачу в цьому більше шкоди, ніж користі. У якийсь момент психотерапія з інструменту, що допомагає вирішувати конкретні завдання, стає чимось на зразок релігії. Дедалі частіше до психолога приходять «без конкретної мети». Зараз стає загальноприйнято і навіть модно пред’являти свої «психологічні травми» та роки психотерапії як свої переваги.

Чому це погано? Якщо придивитися уважно, то при таких постійних і регулярних зверненнях по допомогу, відповідальність за життя іншої дорослої людини (клієнта) непомітно переходить до психолога. У людини поступово формується відчуття, що вона сама не може впоратися зі своїм емоційним станом, що без психотерапії вона не в змозі подолати різного роду стреси, зробити правильний вибір у складних життєвих ситуаціях. І, за фактом, це призводить до відчуття невпевненості у власних силах і до залежності. Тільки це залежність немає від психоактивних речовин, як від психотерапії. Може звучати фантастично, але запитайте себе: чи можу я зараз припинити психотерапію і якийсь час займатися своїм емоційним станом самостійно? Яке почуття виникає? Якщо все ок, значить з місцем та роллю психотерапії у вашому житті все гаразд.

Сюди можна віднести той факт, що часто в рамках психотерапії людина звикає отримувати підтримку і співчуття. «А тут те, що поганого?» – Можете знову спитати ви. «Ну є, нарешті, у житті людини місце, де його не засуджують, підтримують, дають можливість пережити свої емоції та почуття та бути почутим». Це справді аж ніяк не завжди шкідливо. Але часто можна зустріти ситуації, коли це йде на користь клієнту і навіть заважає йому вирішувати той запит, з яким він звернувся. Як же так? Наприклад, приходить клієнт і скаржиться на погані стосунки у сім’ї. Психолог його регулярно вислуховує та підтримує. Але що може відбуватися далі? Людина звикає, що тільки психолог його розуміє та співчуває йому. А його рідні та близькі будинки – ні. Але висновок, який часто з цього випливає – близькі погані, вони не вміють правильно підтримати та допомогти. А от психолог – може. І це зовсім не просуває клієнта у вирішенні його початкового запиту, а швидше навпаки збільшує вороже ставлення до оточуючих і робить ще один крок на користь залежності від психотерапії.

Ще одна істотна шкода від психотерапії – це монополія на емоційне здоров’я. Найчастіше зливаються докупи дві абсолютно незалежні ідеї: Перша – займатися своїм емоційним здоров’ям потрібно обов’язково. Друга – робити це можна лише за допомогою психолога. Тобто хочеш бути емоційно здоровим, обов’язково проходь багаторічну психотерапію. Інакше накопичиш травми, страждатимеш від неврозів та інше. Так от, у рамках розумного підходу до психотерапії я впевнена, що займатися своїм емоційним станом обов’язково потрібно. Але робити це можна різними способами. І не існує одного правильного способу чи методу. Мені завжди вкрай сумно чути у колегіальному просторі критику медикаментозного лікування тривожних станів, розмови про те, що якийсь метод психотерапії правильний, а якийсь – ні. Подібні дискусії завжди нагадують кухонні розбіжності про єдино правильну віру чи політичну партію. Я знаю безліч прикладів, коли люди долали так «улюблені мною» панічні атаки самостійно, за допомогою спорту, масажу, правильного режиму сну, акупунктури і ще десятка інших способів. Психотерапія – це не панацея. Давайте розділяти мух і котлет: все-таки ідея турботи про своє психологічне здоров’я не дорівнює ідеї регулярної та постійної психотерапії.

Звісно, я описую зараз крайнощі. Але така і мета цієї статті. Я хочу, щоб до психотерапії підходили розумно. Як мої колеги з цеху, так і потенційні клієнти.

Я багато роблю для популяризації психології, і мені хотілося б робити внесок не тільки у впізнаваність цього феномену, а й у культуру його використання.

Тому мені хочеться описати своє бачення, свій, можна сказати, маніфест розумної психотерапії.